Завтра, скоріш за все, коли зранку йтимемо на
роботу або ж у особистих справах, побачимо жовто-сині прапори з чорною
стрічкою. І тут же в голові: «Що трапилось?», а потім: «А, це ж була війна…»
І на декілька хвилин постануть перед очима уривки з улюблених фільмів про війну і згадаються слова «22 червня рівно о 4 годині…»
Та й побігли далі...
А тим, кому сьогодні 16-20 років взагалі незрозуміло: «Яка
війна? У нас вже є своя – теперішня, реальна і ще більш підступна, бо
неоголошена». І ці молоді будуть праві.
Тільки як хочеться їм сказати: «Так, ви маєте рацію,
але якби не забулися уроки тієї війни, то чи була б ця, сьогоднішня?»
Бо все чомусь дуже схоже:
-
спочатку
перестали читати (вірніше натовпу читали і розказували те, що вважалося за
потрібне), адже неосвіченою і зомбованою людською масою легше керувати
«Хоча всередині щось підказувало їй, що це злочин,
— зрештою, три книжки були найціннішим з усього, що у неї було, — дівчинці
кортіло побачити, як підпалять ту купу. І вона не могла нічого з собою вдіяти.
Гадаю, люди полюбляють споглядати невеликі руйнації. Піщані замки, карткові
будинки — з цього все й починається.»
-
пізніше
– раптом твій сусід чи твій родич перестає з тобою спілкуватися, тому що
вирішив, що заслуговує на краще життя і чомусь ти став винен у його
негараздах
«… а пізніше пан Каценелєнбоґен повзав по хіднику
перед оперним театром і шурував його зубною щіткою, і поруч із ним повзали інші
жиди і теж чистили хідника, а
неподалік стояли есесівці і сміялися, і сміявся натовп, зиркаючи на німців, щоб
не пропустити чергової хвилі сміху та вчасно підхопити його, бо сміх той
зближав їх, вивищував над оцим жидівським кодлом, бо якщо ти не сміявся, то відразу опинявся потойбіч, серед оцих чорних
плюскв з пейсами і без, і не місце тобі було серед представників цивілізованої
Європи.»
-
і ось
ти вже по іншу сторону тротуару (тоді - за колючим дротом, а сьогодні - «Схід і
Захід разом?»),
"- А гетто? Воно й справді існувало у Варшаві?
- Так. то був такий житловий район, який займав велику частину центру й Волі.
- То воно було величезним!
- Великим, та не настільки, щоб місця стало для всіх.
- А чому вони всі там жили?"
-
і ось
кінець: рахунок тої війни на мільйони… тільки не в банкнотах – а в людських
життях… які можна було врятувати…
"Той, хто врятує одне життя, врятує цілий світ"
-
і не
всеперемагаюча Любов, а всеперемагаюча Ненависть допоможе зрозуміти одне:
"— Ти забув…
— Та ні, пам’ятаю…
— Ти — забув!..
— Та ні, пам’ятаю я, пам’ятаю!
— То чого ВОНО повертається?"
