СТО РОКІВ ЯК…

Напевно, у долі кожної людини чи навіть цілої країни є час, година, місяць, коли саме провидіння зводить всіх і вся до «Рубікону». Для нашої країни чомусь так склалося: листопад і січень стали тими місяцями, які своїми круговертями, що раз  міняють долю країни на 180 градусів, а заразом і наші з вами долі.

Сто років як…Сто років як постала Україна, сто років як «возз’єдналися в одній родині», сто років як …триває боротьба за незалежність.

І, ніби ненавмисно, але в голові звучить «Сто років як сконала Січ...» В. Стуса.  І стають простором і часом слова, слова що прориваються, і проростають, і читаються знову і знову іншими словами,  пишуться іншими авторами, звучать іншими книгами…

Сто років як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії.

І глупа облягає ніч

Пекельний край і крик пекельний.

В. Шкляр «Чорне сонце»

«Коли Земля вступала у Сварогову ніч і насувалися зловісні часи, волхви – укри постановили відкрити для свого племені таємницю сакрального знаку Чорне Сонце.  Саме цей магічний символ здатний був дати людям нове джерело енергії, давав особливу силу та витривалість.

Ми завжди готові до смерті, ми перемогли страх коли пішли на кулі з дерев’яними щитами, а ми йшли і йшли до останнього, а потім кожен, хто вижив, сказав собі: «Мене вже немає, але Бог ще відвів мені час для війни, тому не треба нічого боятися…»

Сто років мучених надій, 

і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.

 

М. Рудневич «Я з Небесної Сотні»

«Тепер нас називають Небесною Сотнею. Тих, що назавжди лишилися на Майдані. Мені трохи шкода, що все вийшло не так, як я собі уявляв. Але якби в мене був вибір, я не змінив би жодної секунди. Любов розірвала мені серце, і я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна. Ми всі назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для неї настала нова весна…»

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

С. Жадан « Інтернат»

        «- Знаєш , що це?

        - Камінь і камінь.

        - Бачиш?

        - Не бачу…

        - Це папороть…

…під густим жовтим світлом місяця візерунки  - ледь помітні, мовби прокреслені грифелем, витиснуті на твердій кам’яній поверхні. Які дивні малюнки, хто міг усе це накреслити?

         - Це папороть, - повторює військовий. - Їй мільйон років.

         - І шо?

        - І хоч би шо. Мільйон. Ми з тобою ще не народились, а їй уже було мільйон років. Ми з тобою здохнемо, а вона далі буде!»

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі

С. Лойко «Аеропорт»

“Кіборги билися так, ніби в цьому проклятому Аеропорту вирішувалася доля війни. Насправді жоден з них не міг до ладу пояснити, навіщо він проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо так несамовито бився..." 

"Єдиний наказ, який ними був одного разу отриманий і виконувався, як заповідь, складався лише з одного слова: "Тримайтеся"! Скасування наказу не було і, схоже, не передбачалося. І вони трималися".

Ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

Коли років за двадцять – тридцять наші онуки достатньо підростуть, аби прочитати ці книги, маємо надію, описане в них сприйметься не більше ніж фентезі, Кіборги проти Орків або щось таке, - не тому, що «цього не може бути ніколи», а тому, що цього ніколи не має бути.

«Люди не хотіли війни. Вони хотіли жити. І жили. Солдати теж хотіли жити. І вмирали.»

...Ми ще повернемось,

обов'язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

                         (В. Стус)