Наталя Забіла в казках і в житті

 

Чи знаєте …

                                         
Справжнє ім’я Наталі Забіли – Тася Забелло. 

Наталя Забіла народилася 5 березня 1903 року в Петербурзі.

Старовинний козацький рід Забіл свого часу трансформувався в родину Забелло, серед яких були академік Петербурзької академії мистецтв Пармен Забелло, відомий український поет ‑ романтик Віктор Забіла, дружина художника Михайла Врубеля Надія, зображена на картині «Царівна-лебідь», та інші, далекі від пролетаріату інтелігенти. Батько, Лев Парменович Забелло, був дійсним статським радником, посідав у Петербурзі посаду віце-директора Департаменту державного земельного майна. Коли 1917 року після Корнилівських заворушень сім’я вимушена була тікати в невеличке селище Люботин біля Харкова.

Мати Наталі училася в художньому училищі Штиглиця в Петербурзі, добре малювала. Батько любив розповідати про козаків. Мати замість колискових читала дітям поезії, тому римування було улюбленою справою дівчинки. У сім'ї було семеро дітей: четверо сестер і троє братів. Всі вони виховувалися в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом.  Коли старшій сестрі виповнилося 6 років, мати почала займатися з нею: учила читати, писати, так і Наталя у чотири роки навчилася писати й читати. З дитинства вона мріяла бути вчителькою, писала вірші, казки, оповідання. Писала "для себе".

Схильність до творчості Тася Забелло виявила з дитинства. Досконало знала мови, грала на фортепіано, поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

  В інституті познайомилася з першим чоловіком Савою Божком. 1924-го у них народився син Тарас.

Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромчиком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. "Коли я почала писати про малого Тараса, мимоволі уявила його зовні схожим на свавільного і жвавого хлопчика, сина моєї найближчої подруги — Наталі Забіли".

Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі її син чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. А потім її хлопчика забрали на війну, а її відправили в Уфу.

– Боже, якщо ти є, допоможи, Тарасику! – плакала-молила мати безвісти пропалого бійця Тараса Божка, Наталя Забіла. – Збережи його, Боже, прости, що не була для дитяти, як мої батько й мати…

Здавалося, доля зглянулася: Тарасик повернувся живим, із нагородами. Син був дуже обдарованою людиною: добре малював, писав чудові вірші, але цим родини не прогодуєш. Довелося закінчувати будівельний інститут, щоб забезпечити синів – Олександра та Дмитра.

У 1926 році  вийшла перша збірка її віршів "Далекий край", а 1927-го – перша книга для дітей – оповідання "За свободу" та "Повість про Червоного звіра". Майже одночасно її твори перекладалися й видавалися російською. Їх перекладала рідна сестра Марія.

Вдруге Наталя Львівна вийшла заміж за Антона Шмигельського. Чоловік - дитячий поет із Золочева на Львівщині, учився разом із нею..

Подружжя отримало трикімнатну квартиру в будинку "Слово" в Харкові. Одна за одною народила двох дочок. Ясочка та Галинка були хворобливими, потребували пильного догляду. Під час Голодомору у письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім'ю, яка б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тоненьких шматочки на кожного. Діти померли. З Антоном Шмигельським розлучилася.

 
Персонажі збірок 1930-х років, зокрема «Про Тарасика й Марисю» (1930) та «Ясоччина книжка» (1934), мають реальних життєвих прототипів: вони були написані для власних дітей та про них, у тому числі померлих. Автобіографічні свідчення знаходимо в неопублікованих спогадах Забіли. Скажімо, про  дочку Ясочку, яка помирає 1936 року, вона згадує, описуючи свою зустріч із Корнієм Чуковським. Слідом за Ясочкою, ще до війни, вона втрачає і другу дочку, котра була прототипом Галочки‑стрибалочки з циклу «Про дівчинку Маринку».

Третім чоловіком став художник Дмитро Шавикін. Їх робота над "Словом про Ігорів похід" була знаковою: Наталя Забіла перекладала твір українською, а Дмитро Шавикін ілюстрував.

Потім вона була автором підручників "Читанка" для другого класу і "Читанка" для третього класу , які перевидавалися кілька разів. Редагувала дитячі журнали "Малятко", "Барвінок". Перекладала із польської, французької та російської. Надрукувала понад 200 книг, тиражем 5 млн примірників.

Наталя Забіла померла 6 лютого 1985 року у Києві.

Забіла Наталя Львівна, українська дитяча письменниця, перекладач із польської, французької та російської; перший лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (1972 р.)

Підготовлено за матеріалами з вільних джерел.